С нами можно связаться:

+38 (044) 228-32-54

с. Софиевская Борщаговка,
ул. Волошкова 28А
office@osobnyak.com.ua

Підлога:

Підлоги значно впливають на загальне враження від приміщення, на якість житла, на вартість прибирання. Саме підлога – найбільш експлуатована частина споруди, на яку припадає найсильніший та найінтенсивніший вплив від ходи людей, переміщення меблів, вантажів тощо. Як архітектурний елемент підлога є частиною інтер’єру та виконує декоративні функції. Тому вибір підлогового покриття є важливим етапом формування внутрішнього простору будь-якого приміщення. Даний матеріал, орієнтований на проектувальників та індивідуальних забудовників житлових будинків, присвячено типологічному розмаїттю підлоги, її структурі й особливостям улаштування.

Анатомія підлоги або основні конструктивні елементи

Конструкція підлоги складається з низки конструктивних елементів.

Покриттям підлоги (чистим) називають верхній шар підлоги, що безпосередньо зазнає стирання та інших експлуатаційних впливів. Покриття підлоги поділяються на підлоги зі штучних матеріалів (дощок, паркету, лінолеуму та ін.) і суцільні (бетонні, асфальтові та інші). Назву підлоги установлюють згідно з назвою її покриття.

Прошарок – проміжний сполучний (клейовий) шар, що поєднує покриття з розташованим нижче елементом підлоги (стяжкою) чи перекриттям, або слугує для покриття пружним настилом. Для цієї мети використовують синтетичні клеї, бітумні мастики, цементно-піщані розчини та інші матеріали.

Стяжка (монолітна, панельна або збірна) – шар, що слугує для вирівнювання поверхні підстильного шару або основи та для надання покриттю потрібного нахилу. Крім того, стяжку застосовують для влаштування жорсткої або щільної кірки по нежорсткому або пористому тепло- або звукоізоляційному шару. Монолітні стяжки виконують з цементно-піщаних розчинів, литих асфальтів, керамзитобетону, шлакобетону та ксилоліту. Збірні та панельні стяжки влаштовують з гіпсобетонних або керамзитобетонних елементів, або з плит цементного фіброліта. До збірних стяжок також відносять шар з твердих або надтвердих деревоволокнистих плит, який застосовують для розподілу зосереджених навантажень.

Вирівнювальний шар – суцільний шар з полімерцементного розчину або іншого складу товщиною 8–15 мм, призначений для вирівнювання цементно-піщаних і керамзитобетонних стяжок, бетонного підготовлення або збірних стяжок. Цей шар може також застосовуватися для укріплення недостатньо міцних монолітних стяжок.

Підстильний шар (підготовлення) застосовується для розподілу навантаження на основу. Його звичайно виконують з гравію, шлаку, щебеню, асфальтобетону, булижнику або бетону. Теплоізоляція – шар із теплоізоляційних матеріалів (шлак, керамзит тощо). Його призначення – зменшити загальну теплопровідність підлоги.

Гідроізоляція – шар, який перекриває доступ води та інших рідин до елемента конструкції. Гідроізоляцію може бути влаштовано для захисту розташованих нижче конструкцій від стічних вод або для захисту підлоги від капілярного піднімання ґрунтових вод. Основою для підлоги є перекриття або шар ґрунту (в підлогах на ґрунті), які приймають усі навантаження, що діють на підлогу.

Основою для підлоги є перекриття або шар грунту (в підлогах на грунті), які приймають усі навантаження, що діють на підлогу.

Основні вимоги, які висувають до підлоги

У кожному окремому випадку до підлоги висувають вимоги, які залежать від типу приміщень, для яких підлоги призначено. Проте, існують основні вимоги до підлоги, загальні для всіх приміщень, а саме:

1) підлога повинна бути гладкою, неслизькою, теплою, пружною при ходінні, безшумною та безпиловою; покриття підлоги повинне сприяти її швидкому та зручному очищенню;

2) підлога повинна мати необхідну міцність, тобто достатній опір стиранню поверхні, стисканню, вигину та удару;

3) підлога повинна бути красивою та архітектурно погодженою з рішенням інтер’єру в цілому;

4) конструкція підлоги повинна складатися з елементів, які допускають їх виготовлення заводським шляхом; усі елементи підлоги повинні відповідати умовам зручного та швидкого їх збирання механізмами на місці будування.

Окрім загальних вимог, в окремих випадках, залежно від особливостей призначення та експлуатації приміщення, до підлоги висувається низка додаткових вимог. Зокрема таких:

5) підлоги, які зазнають впливу води, вологи та вогкості (у санітарних вузлах, банях, пральнях тощо), повинні бути водонепроникними та забезпечувати відведення води до трапів каналізації;

6) у приміщеннях, які за умовами роботи вимагають тиші (приміщення лікувальних закладів, бібліотеки), підлоги повинні забезпечувати необхідну ступінь звукопоглинання.

У кожному конкретному випадку вибір конструкції підлоги повинен здійснюватися лише після ретельного розгляду всіх експлуатаційних умов роботи підлоги. Конструкція підлоги повинна задовольняти ці умови й одночасно повинна бути економічною; для цього варто прагнути до максимального використання місцевих матеріалів. Крім того, конструкція підлоги повинна забезпечувати можливість його легкого та швидкого ремонту.

Експлуатаційні властивості підлог

Властивості підлог визначаються головним чином матеріалом покриття. Розрізняють підлоги: 1) кам’яні; 2) бетонні; 3) з кераміки; 4) асфальтові; 5) магнезитові; 6) підлоги з лінолеуму, гуми, коркових плит; 7) дощаті підлоги; 8) паркетні підлоги.

Найважливішими властивостями підлог, які визначають ступінь їх придатності в тих чи інших експлуатаційних умовах, є:

1) опір стиранню, тобто здатність покриття підлоги опиратися зношенню від руху по ній;

2) теплозасвоєння, тобто властивість верхнього шару підлоги віднімати від ноги людини більшу або меншу кількість тепла. Дерев’яні (дощаті та паркетні) підлоги, підлоги з гуми, лінолеуму, з коркових плит унаслідок невеликої величини їх теплозасвоєння віднімають від ноги незначну кількість тепла, що дає відчуття теплої підлоги. Кам’яні, бетонні, керамічні, асфальтові підлоги з порівняно великою величиною теплозасвоєння віднімають від ноги значну кількість тепла, що дає відчуття холодної підлоги;

3) жорсткість, тобто відсутність помітних деформацій у підлозі під навантаженням; жорсткими підлогами є всі кам’яні, бетонні, керамічні підлоги;

4) пружність, тобто властивість підлоги приймати первісну форму при деформаціях під навантаженням. Пружними підлогами є дерев’яні підлоги; підлоги з лінолеуму, гуми, коркових плит. Будучи досить пружними, при ходьбі вони дають відчуття м’якості.

Конструктивні схеми підлог по балках, по лагах і на ґрунті

У малоповерхових будівлях особливої уваги заслуговують конструктивні схеми вирішення підлог перших поверхів. Їх виконують за трьома схемами: підлоги по балках, підлоги по лагах і підлоги на ґрунті.

Підлоги по балках улаштовують над холодними підвалами, якщо рівень чистих підлог перших поверхів вище рівня землі на 0,8... 1,0 м. Несуча конструкція підлоги першого поверху по балках аналогічна конструкції підлоги міжповерхового перекриття. Відмінним є місце розташування пароізоляційного шару, який розміщується між дощатою підлогою та настилом. Для захисту перекриття від зволоження капілярною вологою, у стінах нижче рівня закладання балок у стіни, влаштовують шар гідроізоляції.

Підлоги по лагах застосовуються в перших поверхах малоповерхових будівель при висоті підпідлогового простору не більше 250 мм. Лаги спирають на цегляні або бетонні стовпчики заввишки 200...250 мм, які ставлять на вапняно-щебеневе, вапняно-піщане або глиняне підготовлення товщиною 100...120 мм, яке укладається на утрамбований ґрунт. Лаги обпирають на дерев’яні антисептовані прокладки шириною 100...150 мм, довжиною 200...250 мм і товщиною не менше 25 мм. На стовпчики для ізоляції лаг від капілярної вологи під дерев’яні прокладки укладають два шари толю або шар руберойду. Якщо рівень чистої підлоги першого поверху вище рівня землі на 0,8... 1 м, то для влаштування підлог на лагах потрібне підсипання з утрамбованого ґрунту заввишки 0,5... 0,7 м. Звичайно в малоповерхових будівлях у якості підлог по лагах застосовують дощаті підлоги, паркетні дошки, щити. При розташуванні лаг, по яких укладено дощату підлогу, необхідно враховувати напрямок потоку світла з вікон у приміщення. Бажано, щоб поздовжні стики дощок були б паралельними потокам світла, що робить ці стики менш помітними в інтер’єрі. Можна розташовувати лаги під кутом 45о до зовнішньої фасадної стіни споруди, що дозволить укладати дошки підлоги в потрібному для кожної кімнати напрямку.

Підлоги на ґрунті застосовують у перших поверхах деяких цивільних малоповерхових будівель. Основою для підлоги є шар ґрунту. По ньому укладають підстильний шар (підготовлення), який служить для розподілу навантаження від підлоги на основу. Вибір типу підстильного шару залежить від навантаження на підлогу, застосованих матеріалів і властивостей ґрунту. Товщину вапняно-піщаного та асфальтобетонного підстильного шару приймають не менше 60 мм; шлакового, гравійного, вапняно-щебеневого та глинобитного – не менше 80 мм; бетонного у житлових і громадських будівлях – не менш 80 мм. Якщо необхідно захистити підлогу від ґрунтових вод, влаштовують гідроізоляцію, котру розташовують під підстильним шаром.

Класифікація матеріалів для влаштування підлог

Матеріали для влаштування підлоги прийнято класифікувати за мірою членування елементів покриття:

1) Штучні матеріали (паркет, дошки, керамічна плитка, бетонні та кам’яні плити, металеві плити, плити ДСП і ДВП, ламінатні дошки та ін.).

2) Листові та рулонні матеріали (лінолеум, синтетичні ворсові покриття, килимові покриття (ковролін) та ін.).

3) Монолітні безшовні (наливні підлоги, цементно-бетонні, асфальтобетонні, полімерні мастичні, ксилолітові, земляні, глинобитні та ін.).

У малоповерхових будинках найбільшого застосування отримали підлоги дощаті, з паркетних дощок і щитів, з лінолеуму, з керамічних плиток. Підлоги дощаті, з паркетних дощок улаштовують в основному в житлових приміщеннях, де підлога не підлягає надмірному зношуванню. Підлогу з дощок товщиною 29…37 мм укладають по лагах, по настилу або безпосередньо по балках. Стики дощок підлоги по довжині повинні знаходитись на лагах або балках. Підлоги з паркетних дощок товщиною 25…27 мм влаштовують тільки в приміщеннях з сухим режимом експлуатації, тому що часте і рясне зволоження підлоги призводить до короблення дощок і відклеювання планок лицьового покриття. До балок і лаг паркетні дошки прибиваються цвяхами. Укладання щитового паркету товщиною 30 мм аналогічне укладанню підлог з паркетних дощок. Суцільні підлоги (цементні, бетонні, асфальтові, мастичні та ін.) у малоповерхових житлових будівлях застосовуються в підвальних приміщеннях; велике застосування ці підлоги отримали при будівництві промислових споруд і в підвальних приміщеннях цивільних будівель.

Підлоги з природних каменів

Підлоги з природних каменів застосовують від найдавніших часів. Незважаючи на появу великої кількості нових матеріалів, які переважають камінь за своїми санітарно-гігієнічними властивостями, вони зберегли своє значення і до нашого часу. Підлоги з природних каменів характеризуються вогнестійкістю, великою міцністю, зокрема великим опором стиранню а, отже, більшою довговічністю. Різноманітність природних каменів дає можливість виконувати підлоги найрізноманітніших рисунків. Опір стиранню та декоративні якості окремих порід каменів дуже різні, і часто дуже красиві породи каменю погано опираються зношенню. Тому при їх виборі слід враховувати як декоративні вимоги, так і експлуатаційні умови роботи в даному приміщенні. Для підлог застосовують такі породи природних каменів: камені вивержених порід (граніт, базальт, діабаз, порфир та ін.), камені осадових порід (вапняк, піщаник) і мармур. Найбільший опір стиранню мають граніт, базальт і діабаз. Придатність вапняку, як матеріалу для покриття підлоги, залежить від його щільності. Піщаники бувають дуже щільними і міцними, такими, що за опором стиранню не поступаються граніту (кременисті піщаники, кварцити); проте, зустрічаються і такі піщаники, опір стиранню котрих дуже малий (вапнякові, гіпсові, глинисті піщаники). Значна частина сортів мармуру має невеликий опір стиранню порівняно з іншими породами каменів. Природні камені мають порівняно велику об’ємну вагу: при виборі покриття для підлоги, розташованої на міжповерхових перекриттях, ця обставина заслуговує особливої уваги. Підлоги з природних каменів є жорсткими і холодними; чим більш гладеньку та менш пористу поверхню має кам’яна підлога, тим більше вона є холодною. Підлоги з природних каменів застосовують у таких приміщеннях, для яких велике значення мають довговічність і декоративність підлоги. Мармурові підлоги можуть бути зроблені дуже красивого та різноманітного рисунка. Вони застосовуються в таких приміщеннях, як, наприклад, зали музеїв, театральні фойє та ін., для яких зовнішній вигляд підлоги має не менш важливе значення, ніж його довговічність і міцність. Підлоги з плит піщаника та вапняку поступаються мармуровим за своїм зовнішнім виглядом і застосовуються у таких приміщеннях як магазини, вестибюлі житлових будинків тощо. Підлоги з дуже великим опором стиранню, до яких відносяться підлоги з гранітних, базальтових і інших вивержених порід, застосовуються в приміщеннях будівель з дуже великим рухом (входи в громадські будівлі, їх вестибюлі; вокзали тощо).

Бетонні підлоги

Бетонними підлогами називаються всі різновиди підлог, покриття яких складається з дрібних фракцій кам’яних матеріалів (кам’яний дрібняк з граніту, мармурова крихта, гравій, пісок), поєднаних між собою гідравлічними в’яжучими, головним чином, портланд-цементом. Бетонні підлоги формуються з окремих, заздалегідь виготовлених плит, які укладають на шарі цементного розчину, або з бетонного тіста різного складу, котре готується на місці будівництва й утворює після затвердіння суцільну монолітну поверхню. Фізико-механічні властивості бетонних підлог залежать від характеру каменеподібних заповнювачів, від способу виготовлення та близькі за властивостями до підлог з природних каменів. До переваг бетонних підлог відносяться великий опір стиранню, неслизькість і водонепроникність, а до недоліків – жорсткість і холодність.

Підлоги з бетонних плит. Бетонні підлоги виготовляються на заводах бетонних виробів шляхом вібрування або пресування під високим тиском звичайно з наступним пропарюванням під тиском у автоклавах (автоклав – закрита камера для пропарювання під тиском). Пресування плит є найбільш поширеним способом їх виготовлення. Опір плит стиранню залежить від наявності у верхньому шарі плити заповнювачів з твердих порід (граніт, базальт, діабаз і т.п.); тому для верхнього шару (товщиною 10–15 мм) бетонних плит застосовують суміші з переважанням великих заповнювачів (1:1:1 до 1:1:2 – цемент, річковий пісок і кам’яний дрібняк або гравій). За опором стиранню високоякісні бетонні плити іноді не поступаються граніту. Бетонні плити укладають на цементному розчині 1:3 або 1:4. До укладання плити змочують водою; після укладання плит підлогу необхідно покрити толем або вологою тирсою. До початку експлуатації підлогу промивають спочатку слабким розчином соляної кислоти, а потім чистою водою. Після сушіння підлогу натирають білим воском.

Монолітні безшовні підлоги роблять звичайно товщиною 25 мм. Як і в бетонних плитах, тут слід застосовувати бетон жорсткої консистенції суміші 1:1:1 до 1:1:2. Бетон укладають між рейками шаром товщиною на 3–5 мм вище рейок для того, щоб після ущільнення бетону його поверхня була врівень з верхом рейок. Після вирівнювання правилом бетон ущільнюють вібраторами або укочують легкими ручними котками до появи вологи (тобто цементного розчину) на його поверхні. Тоді оброблення бетонної підлоги негайно припиняється і поновлюється лише після зникнення вологи. Бетонній поверхні можна надати різну фактуру. Коли потрібна рівна поверхня, після повного затвердіння бетону підлогу шліфують шліфувальними машинами. Значно збільшити опір стиранню можна шляхом додавання у верхній шар бетонних підлог особливих твердих металевих або мінеральних матеріалів. Бетонна підлога з металевими добавками носить назву сталебетон, а з мінеральними добавками (корунд, карборунд тощо) діамантбетон. Порівняно з підлогою з бетонних плит для виконання безшовної бетонної підлоги потрібно менше портланд-цемента, у той же час ремонт безшовної бетонної підлоги є значно важчим: у підлоги з плиток достатньо здійснити заміну пошкоджених плит. Бетонні та цементні підлоги найбільше застосування отримали в промислових будівлях. Для приміщень, в яких є необхідною безіскровість підлоги, в якості заповнювача використовують вапняний щебінь.

Цементні підлоги являють собою шар масного цементно-піщаного розчину. Бетонні або цементні покриття мають товщину 20...50 мм, яка залежить від механічних впливів на підлогу. Укладають підлоги на бетонний підстильний шар, плиту перекриття або на стяжку з цементного розчину товщиною 40 мм, якщо по плиті перекриття розташовано тепло- або звукоізоляційний шар.

Металоцементі підлоги виконують з бетону з добавленням сталевих або чавунних ошурків і стружки з розміром зерна не більше 5 мм, які перед застосуванням знежирюються прогартовуванням.

Промислова підлога від компанії «КЕМА»: міцна, надійна, екологічно чиста

Одним з провідних виробників сухих будівельних сумішей, домішок у бетон і промислових підлог, які останнім часом у нашій країні набувають все більшої популярності, є компанія КЕМА Puconci d.o.o, Словенія. Розпочавши свою діяльність з середини минулого століття, компанія стала відомою в країнах Євросоюзу як виробник високоякісних матеріалів для домашнього та промислового будівництва і останніми роками активно розвивається на ринку України. Надзвичайно міцні промислові покриття групи TAL M виготовлені з нешкідливих, екологічно чистих речовин (високоякісні цементи, наповнювачі на основі корунду та кварцу високої міцності, кольорові пігменти, хімічні та полімерні домішки, фіброволокно), завдяки яким при нанесенні на свіжу поверхню бетону утворюється хімічно та механічно стійке монолітне покриття. Укладання такої підлоги складається з декількох послідовних етапів: – установлення основного шару (стор. 87, фото 1). Від якості підготовлення основи залежать практично всі функціональні характеристики готової до експлуатації поверхні. Саме тому при підготовленні бетонної суміші використовуються суперпластифікатори або гіперпластифікатори групи KEMAMENT для підвищення щільності та міцності основи; – сухий зміцнювач TAL M KVARC, TAL M KORUND 3, TAL M STRONG, TAL M KORUND 10 посипається по поверхні щойно укладеного бетону. Вибір матеріалу залежить від навантажень, що передбачаються; – бетонна основа затирається та шліфується спеціальними машинами (стор. 87, фото 2); – повторним механічним гладженням досягається стійка, гладенька та пружна поверхня з природним протиковзанням. Галузь застосування промислових підлог – паркування, школи, хіміко-переробні заводи та очисні станції, склади, ангари, платформи, злітно-посадкові смуги, металургійні заводи, виставкові зали, шосе, основи, які перебувають в умовах постійної вологості.

Підлоги тераццо (мозаїчні)

Так називають підлоги з бетону з великими заповнювачами, котрі добре піддаються шліфуванню та поліруванню. Для тераццевого бетону застосовують майже всі різновиди кольорових мармурів і інших порід середньої твердості, внаслідок чого можуть бути виконані підлоги досить багатих, різноманітних, барвистих рисунків, які здатні конкурувати з підлогами з природних каменів; вартість підлоги тераццо значно менша вартості підлог з природних каменів. Підлоги тераццо застосовувалися ще стародавніми римлянами. Мозаїчні підлоги товщиною 20...25 мм укладають на підстильний шар або плиту перекриття по стяжці з цементно-піщаного розчину. Для попередження утворення усадних тріщин на поверхні підлоги, а також для створення рисунка його розділяють на частини довжиною не більше 2 м тонкими рейками товщиною від 1 до 3 мм з металу, скла або шиферу.

Підлоги з клінкеру та цегли

Клінкер – малопориста цегла, ущільнена при випалюванні керамічної маси до спікання, що відбувається при температурі 1180–1250 градусів. Фізико-механічні властивості клінкеру при значно меншій його вартості не нижчі, ніж у природних каменів твердих порід. Головний недолік підлог з клінкеру, аналогічно до підлог з природних каменів, полягає в тому, що ці підлоги холодні. Окрім великої міцності, підлоги з клінкеру відрізняються хорошим зовнішнім виглядом. Саме тому вони знайшли широке застосування в зодчестві минулих епох: підлоги палацу Фарнезе в Капраролі (поблизу Вітербо) виконано за проектами Віньоли (1507–1573 рр.) з клінкеру. Виробництво кольорового клінкеру (жовтого, червоного, чорного і т.п.), а також клінкеру з різною фактурою створює можливість для багатих декоративних рішень. Залежно від навантажень, клінкер і цеглу укладають на ребро або на «постіль» паралельними діагональними рядами або «в ялинку». Підлога з клінкеру або звичайної цегли на «постіль» виконується по шару піску (товщиною 15–20 мм) або по шару цементного розчину на масивних перекриттях, або по землі на бетонній основі. Укладання на піску підвищує звукоізоляцію. Підлогу з клінкеру або звичайної цегли на ребро як правило застосовують у підвалах і перших поверхах на ґрунті.

Підлоги з керамічних або метлаських плиток

Метласькими плитками називають керамічні плитки, виготовлені з високосортових пластичних глин однорідного складу з додаванням кварцу, польового шпату, магнезиту та хромистого залізняку. Плитки виготовляють шляхом сухого пресування глиняного порошку невеликої вологості, з формуванням під невеликим тиском 30–50 кг/см2 та подальшим пресуванням під тиском 200–250 кг/см2. Сушіння та випалювання пресованих плиток відбувається у спеціальних печах при температурі 1200–1400 градусів. Кольорові плитки виготовляють двошаровими, верхній шар – з кольорових порошків, а нижній – із звичайної глини. Плитки для підлог роблять з гладенькою або рифленою поверхнею. Метлаські плитки мають твердість не меншу, ніж більшість природних каменів. За опором стиранню вони перевершують клінкер та набагато перевищують мармур та граніти. За умови доброго догляду довговічність підлоги з метлаських плиток майже необмежена. До недоліків відносять жорсткість та велику величину теплозасвоєння (холодні підлоги), а також значну будівельну трудомісткість. Підлоги з метлаських плиток застосовують у мокрих приміщеннях (бані, душові, санвузли), а також у приміщеннях, які вимагають особливої чистоти (операційні, лабораторії). Крім того, кольорові метлаські плитки застосовують і для підлог різних приміщень житлових і цивільних будівель (холи, вестибюлі, площадки сходів, коридори тощо). Керамічні плити в сухих приміщеннях (вестибюлі, сходові клітини та ін.) укладають по прошарку з цементно-піщаного розчину на бетонний підстильний шар або плиту перекриття. Для захисту перекриттів від зволоження рідинами, під прошарком з цементно-піщаного розчину розташовують гідроізоляційний шар, або укладають плитки по гідроізоляційному шару по прошарку з бітумного паперу або дьогтевої мастики.

Підлоги з лінолеуму

Лінолеум (від лат. linum – полотно і oleum – олія) – підлогове покриття, що складається в основному з натурального, відновлюваного в природі, матеріалу. Воно створюється з: льняної олії, деревної смоли, вапняку, деревної муки або коркової муки, різнокольорових і білих пігментів, джутової тканини. Таке покриття називають натуральним лінолеумом. Завдяки своєму складу, такий лінолеум має антибактеріальні властивості, є зносостійким, антистатичним, важкозаймистим, стійким до дії жирових плям, його можна використовувати для підлоги з підігрівом. Перші попередники лінолеуму з’явилися ще в XVII – XVIII стст. Проте, лише в 1863 році англієць Фредерік Уолтон запатентував нове підлогове покриття, котре виготовлялося за оригінальною технологією. Льняну олію та смолу варили з додаванням корку, деревної муки та крейди. Потім цю суміш розгортали на джутовій тканині (мішковині). У результаті отримували надзвичайно міцне, стійке до впливу полум’я покриття, єдиним недоліком якого був незмінний коричневий колір (унаслідок застосування спеціального іспанського барвника). Сучасний лінолеум принципово відрізняється від свого не надто презентабельного прародича. Серед ново набутих властивостей лінолеуму – недосяжна раніше екологічна чистота, прекрасні декоративні якості та міцність, що дозволяє цьому матеріалу сміливо конкурувати у спальнях і вітальнях з ламінатом і ковроліном, а в коридорах, санвузлах і на кухнях – з керамічною плиткою. Не поступається він своїм суперникам і за терміном служби: більша частина марок лінолеуму розрахована на використання впродовж 7–10 років, а деякі навіть 30 років. Застосування покриттів з лінолеуму в 5–7 разів скорочує тривалість робіт порівняно з настиланням дощатих і паркетних підлог. Випускають лінолеум на тканинній, повстяній та інших видах підоснови або без неї. У залежності від зв’язуючого, за винятком натурального лінолеуму, відрізняють такі типи лінолеуму: полівінілхлоридний, гліфталевий, колоксиліновий та лінолеум-релін.

Полівінілхлоридний лінолеум виготовляють у вигляді полотнищ шириною 1200–2400 мм, товщиною до 2,1 мм і довжиною не менше 12 метрів. Він має дуже красивий зовнішній вигляд, забарвлення та орнаменти цієї продукції розраховані на гармонійне поєднання з різноманітними інтер’єрами приміщень. Це екологічно чистий матеріал, тому його використання в житлових приміщеннях є безпечним для здоров’я. Його небажано застосовувати при підвищеній вологості, впливі жирів, олій і абразивних матеріалів.

Гліфталевий (алкідний) лінолеум виготовляють на тканинній основі з застосуванням полімерної маси, яку отримують з гліцерину, гліфтелевої смоли та модифікуючих добавок. Його випускають у рулонах довжиною 20 метрів, шириною 1,8–2,0 метрів і товщиною 2,5 і 3 мм. Лицьова поверхня такого лінолеуму може бути одно- або багатоколірною з друкованим рисунком. Єдиний недолік цієї загалом якісної продукції – підвищена крихкість, яку він набуває при температурах нижче нуля.

Гумовий лінолеум – релін виготовляють багатошаровим. Для верхнього шару використовують кольорову гуму, для нижнього – суміш старої подрібненої гуми та бітуму. Його випускають також на теплозвукоізоляційній підоснові. Для нього характерні високі водо- та хімічна стійкість, звукопоглинання. На відміну від ПВХ-лінолеуму, його застосування особливо рекомендується в приміщеннях з підвищеною вологістю. Укладають лінолеум, релін, полівінілхлоридні плитки на мастиці по цементно-піщаній стяжці або по стяжці з легкого бетону товщиною 20 мм, по деревоволокнистій плиті товщиною 4...5 мм, укладеній по тепло- або звукоізоляційному шару. Лінолеум на теплозвукоізоляційній (пружній) підоснові (тапіфлекс) укладають по суцільній плиті перекриття товщиною не менше 140 мм без проміжних шарів. Лінолеум на теплозвукоізоляційній підоснові доставляють на будівельні об’єкти складеними у килими розміром на кімнату, тому що покриття підлоги з цього матеріалу не повинне мати стики, в які може потрапити вода під час миття підлоги. Килими розстеляють по поверхні перекриття і прихвачують плінтусами по периметру кімнати. Така підлога внаслідок її еластичності має хорошу звукоізоляцію від ударного та повітряного шумів, гігієнічна, міцна і довговічна.

Паркетні підлоги

Паркетні підлоги із штучного паркету влаштовують у житлових і громадських будівлях по міжповерхових перекриттях і на ґрунті. Конструкція паркетних підлог і послідовність шарів залежать від типу міжповерхового перекриття будівлі. Штучні паркетні підлоги набирають із паркетної клепки (планок) товщиною 16 мм, яка виготовляється з твердих порід дерева: дуба, бука, клена, рідше з хвойних порід (наприклад модрини товщиною 19 мм). При укладанні штучного паркету по залізобетонних плитах влаштовується цементно-піщана стяжка. Плити (пустотні) можуть не забезпечувати необхідної звукоізоляції від ударного звуку, тому їх обважнюють цементно-піщаною стяжкою, по котрій наклеюють паркет з прошарком з холодної мастики на водостійких в’яжучих. Для покращення звукоізоляції від ударних звуків, на стяжку на гарячому бітумі наклеюють шар з деревоволокнистих плит і вже по ньому наклеюють паркет. Взимку, коли робота з цементно-піщаним розчином утруднена, замість цементно-піщаної стяжки застосовують стяжку з литого асфальтобетону. При укладанні штучного паркету по суцільних (безпустотних) плитах товщиною більше 140 мм, обважнювати перекриття не потрібно. У якості стяжки під паркетні підлоги застосовують також збірні бетонні, газобетонні, ксилолітові або фібро-літові плити, які укладають насухо по піщаному шару або по звукоізоляційних прокладках зі сполученням їх між собою за допомогою гребенів і пазів. Настилання штучного паркету виконується «в ялинку» без фризів, «в ялинку» з фризами, квадратами.

Мозаїчний набірний паркет товщиною 8...12 мм виготовляють з дрібних і крупних клепок, які збирають у квадрати з зазорами 5 мм. На лицьову поверхню квадратів наклеюють папір. Відсутність шпунтових з’єднань полегшує укладання мозаїчного паркету, але разом з тим висуває суворіші вимоги до «рівності» підстильних шарів (плити перекриття, стяжки). Мозаїчний паркет укладають по прошарку з холодної мастики на водостійких в’яжучих по плиті перекриття, якщо плита має рівну поверхню, по цементно-піщаній або ксилолітовій стяжці, або по стяжці з легкого бетону. Мозаїчний паркет укладають тильною, вільною від паперу, стороною, після чого поверхню паркету змочують і папір з клеєм знімають.

Підлоги з паркетних дощок застосовують у житлових і громадських будівлях. Підлоги з паркетних дощок настилають по міжповерхових перекриттях і на лаги по бетону в підвальних приміщеннях. Улаштування підлог з паркетних дощок зводиться до їх монтажу по укладених на перекритті лагах, до яких вони прибиваються цвяхами. При улаштуванні підлог з паркетних дощок по багатопустотних плитах по останніх улаштовують піщане засипання товщиною 40...60 мм для збільшення маси перекриття (покращення звукоізоляції від повітряних звуків) і вирівнювання поверхні плит. При улаштуванні підлог з паркетних дощок по перекриттях із суцільних плит товщиною не менше 140 мм паркетні дошки настилають по лагах і прокладках без піщаного засипання.

Шумоізоляція

Особливу увагу слід звертати на шумоізоляцію підлоги, що є досить актуальним у багатоповерхових будівлях. Шуми можна розділити на два види: повітряні (мова, музика, дзюрчання води) та ударні (кроки, рух меблів, удари предметів, стукіт у побутових пристроях). І знешкоджують їх також різними способами. Повітряний шум затримують в основному елементи перекриття. Тут є важливою маса. Звукові хвилі не здатні розгойдувати масивні предмети. Якщо у перекриття маса більше 350 кг/м2 (показник суцільних плит товщиною не менше 160 мм), повітряний шум гаситься успішно. Саме тому в нових будинках перекриття стали робити товщими (160 мм). З ударним шумом боротися складніше. Значна маса конструкцій тут також відіграє свою роль, проте більш ефективними є ізолюючі прошарки з матеріалів волокнистої структури з тонкими повітряними каналами і малим модулем пружності. Серед конструктивних новацій виділяють три: «плаваюча» підлога, підвісна стеля з шумоізолятором і перекриття з двох роздільних несучих плит.

Наливні підлоги Кнауф

Сьогодні дуже важко уявити собі галузь улаштування підлог без наливних підлог Кнауф. Їх застосування не є складним. З високоякісної сухої суміші для наливних підлог за допомогою спеціальної техніки виготовляється розчинна суміш і подається до місця проведення монтажу. У поєднанні з додатковим оснащенням комплектної пропозиції системи Кнауф створюється високоякісна монолітна підлога. У залежності від будівельно-технічних і будівельно-фізичних вимог, а також умов монтажу, наливні монолітні підлоги Кнауф можуть використовуватися як: – зчеплена монолітна підлога; – монолітна підлога на роздільному шарі; – монолітна підлога на ізолюючому шарі та в різноманітних варіантах відповідно до рисунків на стор. 96.

Зчеплена монолітна підлога – як випливає з назви, наливна монолітна підлога, з’єднана з несучою основою. Зчеплені монолітні підлоги повинні бути повністю поєднані і динамічно зв’язані з відповідною основою. Всі сили, що виникають у результаті деформацій, усадних процесів, температурних напружень, тангенційних напружень унаслідок вантажів, які переміщують, приймає на себе зчеплена система «основа – монолітна підлога».

Наливна монолітна підлога на роздільному шарі. Монолітні підлоги відділені від несучої основи тонкими прошарками (підкладочний папір тощо). Динамічно пов’язане сполучення монолітної підлоги з основою відсутнє. Монолітна підлога та основа можуть рухатися незалежно одне від одного (деформаційні шви між монолітною підлогою та примикаючими елементами будівельних конструкцій – еластичні смуги на стінах, колонах, трубках і т.д. – установлюються для запобігання напруги перекосу). Монолітна підлога на роздільному шарі:

– особливо підходить, коли основа має недоліки (наприклад, крихку поверхню, масляні плями) або коли необхідні спеціальні заходи з ущільнення;

– підходить для установлення на дерев’яні лаги для підлоги; – є альтернативною при високих навантаженнях, коли неможливе установлення зчеплених монолітних підлог.

Підлоги з порожнім простором – конструкція підлоги, в якій передбачено порожнину між основою та монолітною підлогою для прокладання інженерних комунікацій (труби, кабелі). Наявність ревізійних клапанів у подібній конструкції дозволяє гнучко пристосовувати інженерні мережі до вимог, які змінюються, – прокладати нові, модернізовувати та ремонтувати існуючі на будь-якій стадії експлуатації. Підлоги з порожнім простором широко застосовують в офісних і адміністративних будівлях, у центрах електронного оброблення даних, науково-дослідних центрах, а також у виробничих приміщеннях. Вони мають здатність приймати високі точкові та розподілені навантаження, задовольняють вимогам тепло- та звукоізоляції, а також пожежної безпеки. Передбачена можливість вентиляції будівель по каналам у порожнинах, а також обігрів або охолодження приміщень. Монолітна підлога на ізолюючому шарі. Монолітні підлоги відділені від несучої основи ізоляційним шаром (тепло- та звукоізоляційні матеріали). Міцний на вигин, розподіляючий навантаження шар монолітної підлоги утворює з пружним ізоляційним шаром коливальну систему (покращує ударну та повітряну звукоізоляцію, теплоізоляцію). Укладання декоративних покриттів. Наливні монолітні підлоги Кнауф можуть покриватися усіма звичайними підлоговими покриттями (килимові підлогові покриття, ПВХ, лінолеум, плитка, паркет, ламінат тощо). Шви у монолітних підлогах завжди повинні переноситися і на верхнє покриття.

Література: Белоусов Е., Линде Е., Быков А. «Полы жилых и общественных зданий», 1974; «Архитектурные конструкции», 1940; «Архитектурные конструкции», 1989; Нойферт П., Нефф Л. «Проектирование и строительство. Дом, квартира, сад», 2005. При підготовленні статті було використано матеріали та технічну документацію ТОВ «РОКВУЛ УКРАЇНА», ДП «Кнауф-Маркетінг» і фірми «КЕМА Україна».

актуальная статья

Пасивний будинок

Після світової енергетичної кризи 1974 року у світовій будівельній і архітектурній практиці величезна увага приділяється економії паливно-енергетичних ресурсів, які витрачаються на теплопостачання будівель. При сучасних темпах використання природних джерел енергії (нафти, газу та вугілля), вони можуть закінчитися вже у найближчі 50 років. Безупинне зростання цін на викопні види палива змушує шукати альтернативні, більш дешеві та відновлювані джерела енергії.

продолжение