С нами можно связаться:

+38 (044) 228-32-54

с. Софиевская Борщаговка,
ул. Волошкова 28А
office@osobnyak.com.ua

Архітектура Вінниці на зламі ХІХ – ХХ сторіч

Продовження циклу статей "Архітектурні пам’ятки Вінниччини"

Розвитку Вінниці кінця ХІХ століття значною мірою сприяло будівництво у 1870 р. поблизу міста залізниці Київ – Балта – Одеса. З’явилися фабрики та заводи, у місті почали зводити кам’яні будівлі. Зростали нові, правильно розплановані квартали на Лівобережжі у так званому Заваллі (за валами), або Замості, Забужжі – між річкою і залізницею. Напередодні найбільшого вінницького будівельного «буму», що спостерігався у 1911 – 1912 рр., вже 1910 року в мiстi було 5426 будiвель, з них мурованих – 2370. Населення Вiнницi протягом останньої чверті ХIХ ст. збiльшилось утричi й нараховувало 1910 року понад 30 тисяч чоловік.

Будинок О.О.Брусилова (поч.XX ст.) вул.Архітектора Артинова,5

Колоритні назви вулиць старої Вінниці повторювали традиційний для всіх міст Російської імперії «джентельменський» набір: Дворянська, Монастирська, Купецька, Торгова, Садова, Поліційна тощо. В одному з особняків затишної вулиці, яка колись мала гучну назву Велика Бульварна (згодом – «9 Січня», а зараз - вул. Архітектора Артинова), у будинку №5, рік до початку Першої світової війни мешкав видатний воєначальник, командир 8-ї армії генерал О.О. Брусилов. Цікавим «портретом з натури» є його опис міста (подаємо мовою оригіналу – В.М.): «Винница – очень хорошенький, уютный городок, живописно расположенный на холмистых берегах красивой реки Южный Буг, – удивительное сочетание культуры и захолустья одновременно. Рядом с целыми старосветскими усадьбами в садах и огородах посреди города – театр, который смело можно перенести в любую столицу, шестиэтажная гостиница с лифтом, электричеством, трамваи, водопровод, прекрасные парные извозчики. И тут же боковые улочки и переулки, заросшие травой, и мирно разгуливающие поросята, куры и цыплята».

Особняк (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.), вул.Архітектора Артинова, 21

На розвиток Вінниці та формування архітектурного обличчя міста кінця ХІХ – початку ХХ століть суттєво вплинула плідна діяльність міського голови М.В. Оводова (1899 – 1917 рр.) та міського архітектора Г.Г. Артинова (1900 – 1919 рр.). У липні 1900 р. Оводов запросив на посаду міського архітектора, спочатку в якості експерта за сумісництвом (до головування Оводова посади архітектора в міській управі і не було), молодого активного службовця, цивільного інженера Григорія Григоровича Артинова. Відтоді долі Оводова - міського голови до 1917 року та Артинова - міського архітектора до 1919 року, – стали назавжди пов’язані одна з одною. А для вінничан вони назавжди залишилися символами вінницького Срібного відродження.

Житловий будинок (кін.ХХ ст.), вул.Архітектора Артинова, 37

Майбутній міський архітектор Вінниці народився у 1860 році в Ніжині на Чернігівщині в сім’ї дворянина, грека за походженням. У 1889 р. Г. Артинов закінчив Петербурзький Інститут цивіль-них інженерів, отримав відповідне звання і чин Х класу, у 90-і роки працював на Волині. За його проектами у Луцьку було споруджено Пантелеймонівську церкву на Рованцях (1898 – 1900 рр.). Відомо, що старший на 7 років брат Григорія – Михайло також обрав спеціальність цивільного інженера і досить плідно практикував у Києві, приблизно в той самий час, коли Григорій повернувся в Україну та розпочав службу міським архітектором у Вінниці.

Жіноча гімназія (1890, 1930, 1947-1949 рр.), вул.Соборна, 94

Дiяльнiсть Г.Г. Артинова (1860 – 1919), що розпочалася з проектування та будiвництва Вiнницької жiночої гiмназiї (1900), визначила формування Вiнницi засобами архiтектури модерну. За проектами та пiд керiвництвом Артинова, серед іншого, було зведено:

- народний дiм на Замостi (1902, не зберiгся);

- залiзнi мости через острів Кемпу (iснували до Великої Вiтчизняної вiйни та будiвництва нового центрального мосту в 50-х рр.);

- мiську бiблiотеку iмені Гоголя (1907 р., нинi обласна наукова бiблiотека iмені Тiмiрязєва, пiсля розширення та реконструкцiї);

- Св.-Вознесенську церкву (не збереглась);

- кам’янi сходи до парому (1908, нинi сходи в парку «Кумбари»);

- мiський театр (1910, нинi обласний академічний музично-драматичний театр, пiсля розширення та реконструкцiї);

- першу електричну станцiю та першу електромережу, першi лiнiї водогону, церкву Воскресiння Христова на православному кладовищi, учительську семiнарiю iз зразковою школою, будинком директора та церквою;

- готель «Савой» (1912 р.);

- водонапірну башту (1912 р.) та ін.

Готель "Савой" (1912 р.), вул. Козацького, 36

Ще здалеку привертає увагу своїм елегантним зовнішнім виглядом будівля ніжно-блакитного кольору. Зведений за проектом Артинова, готель «Савой» і сьогодні є справжньою окрасою міста.

Його відкриття відбулося під час святкування 1913 року 300-річчя дому Романових, що супроводжувалося великими урочистостями і у Вінниці.

Еклектична за своїм архітектурним вирішенням споруда відрізняється ретельно пропрацьованими дрібними деталями – все покликано підкреслити розкіш готелю.

Водонапірна башта (1912 р.), вул.Грушевського, 11

На найвищому місці правобережної частини міста, трохи вище по вулиці Козицького, що забудована респектабельними прибутковими будинками, підноситься своєрідний архітектурний символ старовинної Вінниці – величезна водонапірна башта з червоної цегли. Зведена у 1912 році у так званому «цегляному» стилі споруда башти з годинником і пожежним постом – німий свідок епохи, що промайнула. Тривалий час башта була найвищою спорудою міста. З її верхнього майданчика відкриваються дивовижні краєвиди на центральну частину Вінниці. Упродовж свого багатого на події життя, башта змінила декілька функцій, певний час тут навіть були квартири, а зараз функціонує відділення обласного краєзнавчого музею, розташовано експозицію музею пам’яті воїнів, загиблих в Афганістані. Проте, і ця функція також потребує корегування.

Будинок графа Д.Ф. Гейдена (дворянська опіка) (1912 р.), вул. Л.Толстого,2

Із складеної Артиновим діаграми (знайденої на початку ХХІ століття в приватній збірці істориком А.К. Лисим) випливає, що піком обсягів муніципального будівництва став рік 1911. Були споруджені будівлі мiської Думи («Бiла Зала», нинi адмiністративний будинок торгово-промислової палати), мiської управи та окружного суду (спiльно з академіком архiтектури В.А. Пруссаковим), сiрковий і миловарний заводи, бойня, будинок товариства споживачiв з магазином (нинi адмiнбудинок з магазином). 1912 року постали: вже згадувані водонапiрна башта (нинi вiддiлення обл. краєзнавчого музею), готель «Савой», перша лiнiя мiського трамваю, суперфосфатний завод; 1913 – розпланування мiського саду та спорудження в ньому лiтнього кiнотеатру (нинi на цьому мiсцi старий Лiтнiй театр 40-х рр.); 1915 – Учительський iнститут (добудова).

Музично-драматичний театр ім. М.К.Садовського (1910, 1948 рр.), вул.Театральна, 13

Навіть зараз вражає розмаїття творчої спадщини та багатогранність творчої палітри зодчого. За проектами Г.Г. Артинова будувалися також численнi особняки, прибутковi будинки з магазинами, фотосалони, кiнотеатри, адмiністративні будiвлi, сакральнi споруди рiзних релiгiйних конфесiй. Низка об’єктiв нинi охороняється як пам’ятки архiтектури та мiстобудування мiсцевого значення. Пiд керiвництвом Артинова були створенi бульвар на Олександрiвськiй площi (нинi, пiсля реконструкцiї, сквер iм. Козицького та Меморiал Слави), бульвар Оводова на Поштовiй вулицi – Миколаївському проспектi, бульвар на Великiй Олександрiвськiй вулицi, нинi проспект Коцюбинського (цi бульвари не збереглись). Були розпланованi та забудованi особняками Слов’янка, Садки, Замостя. У Садках, на Старому мiстi та Замостi, розмiщенi початковi училища, а для чоловiчої гiмназiї реконструйовано службовi примiщення в колишнiх єзуїтських Мурах.

Будинок бібліотеки Тімірязєва (1907, 1936-1950 рр.), вул.Соборна, 73

Артинов визначив і сприяв багатьом найновішим містобудівним заходам у місті – від проектування нових вулиць, ліній освітлення та громадського транспорту до залучення експериментальних будівельних матеріалів і обладнання. З 1900 по 1919 рік він запроектував понад сто об’єктів, більшість з яких і сьогодні активно експлуатується та поповнює зводи культурної спадщини України. Всі прибуткові будинки, багато особняків та будівлі муніципальних установ виконувались у витончених формах раннього та зрілого модерну.

У 2000 році минуло 140 років від дня народження цієї талановитої особистості, творча діяльність якої, на жаль, вивчена ще недостатньо.

Будівля міської думи (1911), вул.Соборна, 67

Тому не випадково у міському управлінні містобудування та архітектури виникла ідея дослідити архітектурну спадщину та віддати шану пам’яті першого головного архітектора Вінниці Г. Артинова. Сучасними архітекторами Л. Денисовою, О. Коротких і С. Царенком було розпочато систематизацію матеріалів про діяльність зодчого. Вінницька міська рада ухвалила рішення про перейменування однієї з центральних вулиць міста, у створенні забудови якої архітектор брав безпосередню участь, на вулицю Архітектора Артинова.

У самому центрі міста, поблизу перетину вулиць Соборної та Архітектора Артинова вирізняється світла триповерхова будівля колишньої міської Думи (1911 р.) у «новогрецькому» стилі. Масивні канельовані напівколони доричного ордеру, що несуть своєрідно трактований фронтон, великий рисунок «грецького» парапету поєднуються з високими прямокутниками вікон нової архітектури, над якими вміщено міські герби: «золота уда» та «два меча натурального вигляду», які, проте, мають вигляд шаблі. Через кольорове вирішення інтер’єрів вся будівля раніше називалась «білим залом».

Будівля реального училища (1891), вул.Соборна,87

Заслуговує на увагу і будівля Реального училища, споруджена у 1889 – 1890 рр. на кошти купця Ц. Вайнштейна на головній Поштовій вулиці.

Добудова та завершення 1897 року здійснювалися під наглядом архітектора А. Крауса (Краузе) і, як вважається, відбулися не без впливу головного архітектора Київського навчального округу М. Чекмарьова та його помічника першої половини 90-х років подолянина В. Городецького, пізніше – славетного майстра доби архітектурного модерну.

З Реальним училищем пов’язана важлива подія в житті вінничанина, майбутнього великого українського письменника Михайла Михайловича Коцюбинського, який саме тут у 1891 р. склав іспит на звання Народного учителя.

Житловий будинок (поч. ХХ ст.) вул.Соборна, 38

Після набуття Вінницею статусу обласного центру, місто отримало новий стимул для розвитку. У 1930-х роках було зведено декілька прикметних для свого часу громадських будівель. Серед них варто назвати будівлю обласних організацій, оформлену приставною колонадою, яка хоча і не несе ніякого навантаження, проте велично декорує заокруглений кут між двома ризалітами (архітектори І. Рабін і Л. Черленіовський, консультант П. Альошин, 1935 р.). У повоєнний період було розроблено новий генеральний план міста, небувалого розмаху досягло житлове будівництво – великими масивами – на Лівобережжі і у «Вишеньці».

Мальовничий колорит і самобутність архітектурного обличчя історичної Вінниці чи не найбільше «прочитується» саме в її старовинних особняках. Як правило, це затишні, з тактовним декоруванням фасадів одно- та двоповерхові будівлі, що напрочуд співмасштабні людині.

Житловий будинок, вул.Козицького, 41

Пiсля подiй першої росiйської революцiї та посилення нацiональних рухів у Вінниці стає популярною українська тематика. Засоби українського модерну – «галицького» або «народного стилю» простежуються в деяких роботах Г.Г. Артинова, зокрема, в архiтектурi особняка подружжя Камiнських на Замостi (не зберiгся). Помiтним вінницьким витвором того часу є особняк-клiнiка лiкаря М.А. Стаховського, запроектований пiонером українського модерного стилю В.Г. Кричевським 1914 року (тепер будiвля полiклiнiки МВС по вул.Верещагiна, спотворена перебудовами ХХ ст.).

Особняк капітана Четкова (поч.XX ст.), вул.Пушкіна, 38

У кращих традиціях віденської сецесії зведено особняк по вулиці Пушкіна, 38 (нині у ньому розташовано Управління містобудування і архітектури Вінницької міської ради). Власник особняка – капітан Четков, який викладав у Вінницькому реальному училищі фізкультуру. За даними відомого дослідника Поділля Дмитра Малакова, цей будинок для капітана Четкова спроектував інженер Василь Павлович Листовничий, відомий тим, що був власником будинку на Андріївському узвозі у Києві, де мешкали Булгакови. І це саме його в іронічному вигляді вивів у творі «Біла гвардія» Михайло Булгаков під ім’ям домовласника Василіса.

На жаль, варто зазначити, що сучасний стан багатьох об’єктів історико-архітектурної спадщини Вінниці залишає бажати кращого. Будемо сподіватися, що дана публікація сприятиме підтримці державою хоча б тих із них, які ще збереглися.

актуальная статья

Пасивний будинок

Після світової енергетичної кризи 1974 року у світовій будівельній і архітектурній практиці величезна увага приділяється економії паливно-енергетичних ресурсів, які витрачаються на теплопостачання будівель. При сучасних темпах використання природних джерел енергії (нафти, газу та вугілля), вони можуть закінчитися вже у найближчі 50 років. Безупинне зростання цін на викопні види палива змушує шукати альтернативні, більш дешеві та відновлювані джерела енергії.

продолжение