С нами можно связаться:

+38 (044) 228-32-54

с. Софиевская Борщаговка,
ул. Волошкова 28А
office@osobnyak.com.ua

Будинок на перехресті доль

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського

У Львові є чимало споруд, на яких у захопленні зупиняється погляд випадкового перехожого, туриста чи професійного архітектора. Мимоволі виникають запитання: кому належав цей будинок? хто його автор? Саме такі будівлі формують той неповторний образ міста, надаючи йому рис індивідуальності і самобутності. Будинок по вул.Листопадового Чину, 11, належить саме до таких споруд. Зараз у ньому знаходиться Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського.

Унікальною є архітектура будинку. Цікавою є його історія, в якій переплелися творчі долі архітекторів Юліана Захарієвича та Івана Левинського, художників Яна Стики та Олекси Новаківського.

Безпосередньо пов’язана історія будинку з особою митрополита Андрея Шептицького — великого гуманіста, мецената, культурного діяча України.

Будинок був запроектований як особняк-майстерня у 1889 р.

Ю.Захарієвичом, а побудований у 1890 р. І.Левинським для доволі знаного і модного художника Яна Стики (1858-1925). Він народився у Львові, навчався у Віденській і Краківській Академіях мистецтв (у останній був учнем Яна Матейка), деякий час проживав і успішно практикував у Парижі, а у 1889 р. повернувся у рідне місто вже як відомий майстер. Велику роль на формування його творчої манери справили відомий віденський художник Франц Макарт і, як вже сказано, вчитель Ян Матейко. Основною тематикою великомасштабних полотен Яна Стики стали релігійні та історичні сюжети. Так, до століття польської конституції він створив історико-алегоричне полотно «Полонія» (1891 р.).

Картину подарував місту, і до 1929 р. вона знаходилася у Львівській ратуші. Але справжній успіх до художника прийшов у 1894 р. після закінчення роботи над Рацлавіцькою панорамою (разом з В.Коссаком) для Крайової Промислової виставки у Львові. Панорама, як просторовий вид мистецтва, набула особливого поширення наприкінці XIX ст. Крім «Рацлавіцької», яка сьогодні зберігається у Вроцлаві, Я.Стикою було створено ще кілька панорам, серед яких особливо виділялась панорама «Нерон, що знущається над християнами», створена за мотивами історичного роману Г.Сенкевича «Камо грядеше». У 1900 р. Я.Стика виїхав зі Львова у Париж.

У 1908 р. особняк-майстерню у нього купив митрополит Андрей Шептицький. Будинок був однією з перших фундацій великого мецената для Національного музею у Львові. У 1913 р. А.Шептицький запросив сюди на постійне місце проживання Олексу Новаківського, бажаючи таким чином поставити великий мистецький талант цього художника на службу рідному народові. О.Новаківський (1872-1935) початкову художню освіту здобув у майстерні Ф.Клименка в Одесі, а завершив її у Краківській Академії мистецтв, де навчався, подібно до попереднього власника майстерні, у Яна Матейки. Деякий час художник жив і творив біля Кракова, а у 1913 р. переїхав до Львова. Майстерня, яку отримав О.Новаківський по Я.Стиці, була спеціально пристосована до праці над великомаcштабними композиціями. О.Новаківський її дещо перебудував.

Виходячи з того, що для нього вона була завеликою, її перегородили стіною. На даровані кошти було наново відремонтовано дах і встановлено вікна, які були пошкоджені під час війни. У чудовій, просторій майстерні з верхнім освітленням та прекрасним видом на шедевр українського барокко собор св.Юра, проходив зрілий, львівський період творчості митця. Крім творчої роботи, О.Новаківський розгорнув бурхливу педагогічну діяльність і заснував мистецьку Школу, яка діяла у його майстерні з 1923 по 1935 рр. Творчість видатного митця вирізнялася серед сучасників сміливістю образних задумів і надзвичайною темпераментністю.

У радянський час особняк-майстерня, який складався з двох автономних блоків: житлового і, власне, майстерні, довгий час виконував функції комунального житла, а у майстерні працював скульптор Іван Севера.

Лише у 1972 р., у рік відзначення світовою громадськістю 100-літнього ювілею від дня народження Олекси Новаківського, у ньому було відкрито музей. У 1989 р. для потреб музею було відновлено первинну планувально-просторову функцію будинку: завершено капітальний ремонт і остаточно відселено мешканців, що дало можливість значно розширити експозиційну площу та відкрити анфіладу трьох виставочних залів.

Окрім власників, не менш цікавими творчими особистостями були архітектор і будівничий будинку-майстерні: Юліан Захарієвич та Іван Левинський. Обидва репрезентують цілу епоху в історії архітектури міста.

Юліан Захарієвич (1837-1898) був уроженцем Львова, випускником Віденського Технічного Університету, став видатним архітектором, громадським діячем і засновником львівської архітектурної школи.

Будинки, споруджені за його проектами, зараз складають «золотий фонд» архітектури міста. Іван Левинський (1851-1919) — архітектор, будівничий, промисловець, громадський діяч і науковець, один з дуже небагатьох українців у львівській архітектурі кінця XIX — початку XX століть.

Творчий тандем Захарієвич-Левинський доволі часто фігурує у архітектурі міста кінця XIX ст. Найчастіше Ю.Захарієвич виступав як архітектор, а І.Левинський — як будівничий. Так, наприклад, було при створенні своєрідного львівського «міста-саду» — особняків і вілл на Кастелівці.

Подібне відбулося і при будівництві особняка-майстерні Яна Стики.

Ділянка, на якій проектувався особняк, мала свої переваги і недоліки.

Суттєвою перевагою було те, що вона розміщалась у престижному районі міста, у високій точці вул.Листопадового Чину, на розі двох вулиць. Це створювало вигідні видові точки, давало можливість повноцінного огляду цікавого фасадного рішення, що в умовах щільної міської забудови траплялося не так часто, але творчість архітектора сковувало розташування ділянки у рядовій забудові. Передбачалося, що планувальна структура будинку повинна суміщати функції і житла, і майстерні. На основі цього архітектором було створене просте і функціонально чітке планувальне рішення. Будівля складалася з двох блоків: триповерхового житлового, розташованого вздовж теперішньої вулиці О.Новаківського, і майстерні, яка розмістилася по вулиці Листопадового Чину. Обидві частини мали окремі входи і могли функціонувати окремо, але були з’єднані спільними переходами. Ця проста планувальна структура супроводжувалася цікавим і оригінальним фасадним рішенням. Споруда була вирішена у неоготичних мотивах, що само по собі було доволі рідкісним явищем у житловому будівництві кінця XIX ст. Переважаючими у житловій архітектурі Львова були неоренесансні форми, а беззаперечною прерогативою неоготики були католицькі сакральні споруди. Дозволити експериментувати з неоготикою у житловому будівництві могли собі лише найдосвідченіші і найавторитетніші майстри. Можливо вибір стилю був зумовлений смаками замовника. Неоготичні форми підкреслював і підбір будівельних матеріалів. Цоколь будинку обличковано природнім каменем. Стіни виконано з червоної неотинькованої цегли, а стрімки дахи покриті червоно-жовтою дахівкою. Поліхромію фасаду збагачують кольорові майолікові вставки, ймовірно виробництва будівельної фірми І.Левинського. Пластика фасаду будується на співставленні лапідарних, нерозчленованих об’ємів стін і витончених архітектурних оздоблювальних деталей, виконаних з фігурної цегли: карнизів, наріжних веж, обрамлення головного входу, огородження тераси. Але, безумовно, головною домінантою фасадного рішення стало велике, наріжне, готичної форми вікно, котре освітлює майстерню, і утворена перед ним трикутна у плані тераса. Стрільчаста арка вікна надає візуальної тектонічності споруді, «виправдовує» застосування неоготичних мотивів при будівництві особняка-майстерні. Над входом зі сторони вул.Листопадового Чину був розміщений родовий герб родини Стиків і виконані у металі вензелі JS.

У неоготичних мотивах були вирішені і інтер’єри особняка-майстерні.

Очевидно, Ян Стика, наслідуючи свого артистичного кумира Франца Макарта, намагався надати своїй майстерні такого ж екзотичного характеру, яким славилася майстерня віденського живописця.

Готичні стрімкі форми різко контрастують з навколишньою неоренесансною забудовою. Несподівані пропорції, оригінально трактовані неоготичні мотиви викликають сильне емоційне враження.

Споруда запам’ятовується, фіксується у пам’яті як унікальна.

Зачаровані красою цього будинку-майстерні студенти архітектурного факультету Віденського Технічного університету під керівництвом проф. Мартіна Кубеліка і ас. Кароліни Єгер провели тут у 1996 р. архітектурні обміри, частину із яких ми публікуємо у цій статті. Через сто років круг замкнувся. Навряд, навчаючись у середині XIX ст. у Відні, думав студент із далекої Галичини Юліан Захарієвич, що через півтора століття вже нові студенти із Відня поїдуть у його рідний провінційний Львів і будуть вчитися на досвіді його творчості. Навряд чи міг він собі уявити, що ця вілла об’єднає довкола себе такі видатні історичні постаті. Цей факт тільки підтверджує наявність властивості вічності і магнетизму у добрій архітектурі.

актуальная статья

Пасивний будинок

Після світової енергетичної кризи 1974 року у світовій будівельній і архітектурній практиці величезна увага приділяється економії паливно-енергетичних ресурсів, які витрачаються на теплопостачання будівель. При сучасних темпах використання природних джерел енергії (нафти, газу та вугілля), вони можуть закінчитися вже у найближчі 50 років. Безупинне зростання цін на викопні види палива змушує шукати альтернативні, більш дешеві та відновлювані джерела енергії.

продолжение